Євген Ільїн. Про урок літератури

- Якщо урок літератури – урок мистецтва, то він і сам мусить бути витвором мистецтва.

- Читач зовсім не той, хто багато читає, а той, хто багато думає.

- Збудити на уроці пекучим запитанням, не відповівши на яке – не заспокоїшся. Моє запитання – особливе. Запитую власне себе самого, а розвязую – разом з дітьми. І цим кожного піднімаю до себе і сам зростаю на хвилі колективної творчості. Що може бути ясніше запитання, звернутого до себе, і важливішим, коли воно хвилює всіх.

- Цікаво вчителю – цікаво всім.

- Змужніння – процес обопільний: ми зростаємо з тими, кого підіймаємо. Спитати себе, як іншого, та іншого, як себе, - головне в мистецтві запитувати.

- Намагаюся «розвивати» щасливі миттєвості уроку, коли діти дружно гомонять. Збагніть: реакція на запитання важливіша ніж відповідь.

- Запитую дітлахів: «Де більше розкривається особистість – у запитаннях чи у відповідях?» Як на мене, у запитаннях. Хто запитує, той мислить. Запитуючи, ти стаєш особистістю.

- Зрозуміймо: для школярів немає ні важких, ні легких проблем. Цікаво чи ні – ось їхній критерій. А цікаве завжди проблемне, бо виражене увагою.

- Письмове завдання – не просто «залік», а випроба на духовну і творчу зрілість. Девіз: «Наше слово має бути лаконічним, виразним, пекучим» Строки здачі роботи (якщо писати з любовю) – індивідуальні. Так само й оцінка. Не вищим балом, а високою мірою довіря до учня, чим він страждає і радіє, намагаюся заохотити і відмітити його працю. «Злочин перед самим собою», - ось тема за Ф. Достоєвським

- Пошук, коли він допитливий, глибокий, де в чому важливіший за результат..., якщо виховуємо творчу особистість.

- Робота розуму стає працею душі – ось критерій уроку літератури.

- Чим діагностую урок? –сплав книжки, життя і науки на виховній основі.

- Секрети учителя – учневі! Ризикована грань співтворчості; коли коментую не тільки письменника, критика, героя, а й себе – як творця уроку.

- Учитель-словесник не запроваджувач знань, а створювач культури; особливо найтоншої, вишуканої, душевної. Як у театрі, йому потрібний емоційний відгук тих, з ким він спілкується.

- ...Майстерність – форма гуманізму, вияв нашої поваги до людини (школяра). Артистизм учителя – уміння створювати тишу, рівну глибині і висоті творчої думки. У такій тиші власне і народжується жива душа...

- Спілкування – це урок співтворчості, спільного мислення, партнерства; урок свободи, на якому кожен може висловити себе; нарешті урок прилучення свого духовного «Я» до іншого та прилучення себе самого до духовного «Я» інших; крок назустріч, спілка рівних і різних.

- Перед лицем великої літератури, з якої навчаються, вчитель і учень – рівні. Ось тут шлях до співтворчого спілкування.

- ...Учень, навіть коли посередній, завжди чимось цікавіший за літературного героя, якщо, ясна річ, і його «прочитати» так само уважно, заглиблено, як книжку. Люблю слухати по-Толстовському, тобто чути його внутрішній голос. Про що він думає, коли говорить?

- Спілкування – завжди відкритий урок! Насамперед – для самого вчителя, котрий за допомогою дітей відкриває себе і вже ключем власної особистості в кожному з них відкриває особистість.

- « Душа обязана трудиться» Скільки в кожному з нас такої внутрішньої праці, стільки й душі, тобто людського, стільки й здатності кувати своє та загальне щастя.

- Учень знає про себе більше, ніж ми про нього. Наше завдання – уроком(!) довести це йому, тобто допомогти керувати собою без нашої допомоги.

- Учні залюбки йдуть на урок, але – до вас, а не до Чехова. А треба, щоб до Чехова! Так треба! Але хай спочатку прийдуть до мене, а до Чехова підемо разом

- ...Я насмілився дати учневіті самі права, які відвоював для себе: на свою сторінку в книжці, свою тему твору, своє ставлення до проблем, свою манеру викладу, свій спосіб мислення.

- Чим більше тепла душі ми ми віддаємо людям, тим більше зростає наша здатність віддавати. І в цьому сенс життя.

- Самих себе ми шукаємо в книжці, не боячись прорахунків. Література – той предмет, де кожний по-своєму правий, навіть якщо в чомусь помиляється

- ...Відкривали літературу і... себе. На кожному уроці героями були всі (!) і водночас хтось особливо, з ким сперечалися або за ким безоглядно йшли. «Свята хвилина уроку, коли учень промовля».

- Знати літературу – це знати свої можливості, а не деякий обсяг інформації... Немає жодного сенсу викладати так звану «літературну літературу», орієнтовану більшою мірою на знання тексту, ніж на розуміння його і себе.

- З обєкта вивчення книжка перетворилася на «джерело» пізнання себе, життя і людини. Беззастережно приплюсовую книжку до нагальних потреб учня.

- Тема уроку – лише його передумова. Яку моральну проблему порушує вона – ось головне питання. Перетин теми і проблеми дає перехресті педагогічне. Тут відкривається духовне вікно уроку: і в книжку... і в життя... і в себе...

- Вчитель і учень такі самі рівноправні герої уроку, як Базаров, Болконський...